- This topic has 1 відповідь, 2 учасника, and was last updated 2 роки, 3 місяці тому by
.
-
Записи
-
У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ ТА
ГРОМАДЯНСЬКОЇ
ВІЙНИ (1917-1920 рр.)
1917-1920 роки є надзвичайно складними в історії нашого міста. За цей час до двох десятків разів у Катеринославі змінювалася влада. Саме на ці роки припадає грандіозний злам, який довелося пережити народам колишньої Російської імперії. Руйнувалася економіка міста, транспорт, комунальне господарство, житловий фонд, скорочувалося населення. Це була доба змін, а відоме східне прислів’я з побажанням стосовно цієї доби – “не дай тобі Боже жити в часи перемін” – виявилося настільки ж влучним, як і грізним.
У найближчі дні, по отриманні достовірних відомостей про події в Петрограді, в Катеринославі та губернії почалося формування нових органів влади. В ніч з 3 (16) на 4 (17) березня в Катеринославі в приміщенні губернської земської управи під головуванням К.Д.Гесберга (голова губернської земської управи) на нараді представників існуючих у місті громадських організацій було утворено Катеринославський тимчасовий губернський виконавчий комітет громадських і робітничих організацій (пізніше назва цієї установи усталилася як губернський виконавчий комітет громадських організацій112). На цій же нараді було обрано перший склад ГВКГО, організаційне ж його оформлення визначилось 5-7 (18-19) березня: президія у складі 5 чоловік (голова К.Д.Гесберг) та комісари для негайного здійснення контролю над діяльністю усіх урядових органів та установ з боку ГВКГО. До речі, вже 3 (16) березня катеринославський губернатор А.Г.Чернявський та начальник місцевого гарнізону генерал Вигран заявили про повну підтримку нової влади.
Сама ж реорганізація влади в Катеринославі та губернії тривала. 6 (19) березня на нараді голів повітових земських управ і міських голів повітових міст губернії була заслухана телеграма голови Тимчасового уряду князя Г. Є. Львова, в якій повідомлялося про тимчасове відсторонення губернатора і віце-губернатора від виконання обов’язків, а управління губернією тимчасово покладалося на К.Д.Гесберга як губернського комісара Тимчасового уряду з усіма правами, належними губернаторові. Повітовими комісарами Тимчасового уряду призначалися голови повітових земських управ. Не пізніше 8 (21) березня губернський комісар К.Д.Гесберг надіслав усім повітовим комісарам телеграму, в якій пропонував негайно розпочати організацію повітових комітетів з представників громадських і робітничих організацій, а також і волосних комітетів з представників усіх прошарків суспільства.
На початку квітня склад ГВКГО доповнено від кожного повітового виконавчого комітету його головою й трьома членами, і обов’язково повітовим комісаром. Це рішення було підтверджено і Губернським з’їздом повітових комісарів і голів повітових міських виконавчих комітетів, який відбувся 6-7 (19-20) квітня у Катеринославі.
Власне, склад ГВКГО в перші місяці революції постійно поповнювався представниками різних організацій та установ, відбувалися й подальші його структурні зміни. Так і постала ця установа, до якої на той час перейшла вища влада в губернії.
Одночасно з ГВКГО і губернським та повітовими комісарами у Катеринославі та губернії утворились й інші організації, які з самого початку визначилися фактично як владні структури. 4 (7) березня у Катеринославі відбулося перше пленарне засідання Катеринославської ради робітничих депутатів113 за участю 115 депутатів, обраних напередодні. Були обрані президія у складі 5 чоловік, яку очолив меншовик П.М.Орлов, виконавча комісія з 16 чоловік, а також створені спеціальні комісії.
9 (22) березня у Катеринославі за підтримки РРД була утворена Тимчасова рада солдатських депутатів Катеринославського гарнізону114, яку очолили Лосський і К.М.Грінбаум. На початку квітня постало питання про об’єднання обох Рад, яке остаточно було вирішено 16 (31) травня на загальному зібранні РРД і РСД у Зимовому театрі115.
З Катеринославською радою робітничих і солдатських депутатів116 змушені були рахуватися губернський комісар і ГВКГО, тим більше що представляли вони різні політичні сили міста та губернії. Тобто фактично в перші місяці революції, як і в багатьох інших місцевостях Росії, на Катеринославщині переважно існувало двовладдя. При цьому нерідко РРСД діставало перевагу над ГВКГО і губернським комісаром. Саме у зв’язку з цим. в червні 1917 р. К.Д.Гесберг був змушений навіть скласти з себе повноваження губернського комісара та голови ГВКГО. До середини серпня 1917 р. обов’язки губернського комісара виконував один з його помічників В.І.Осипов.
13 серпня на пленарному засіданні РРСД затверджено список комісарів від Ради, серед яких призначалися: губернським комісаром – штабс-капітан Лосський, головою ГВКГО – Г.М.Малтапар (при К.Д.Гесберзі його заступник), військовим комісаром – К.М.Грінбаум та ін.
У серпні після перевиборів РРСД його головою знову стає П.М.Орлов, але 16 (29) вересня на пленарному засіданні РРСД обирають новим головою К.М.Грінбаума, анархіста, який симпатизував більшовикам.
Зміни відбулися і у міській Думі Катеринослава. 13 серпня її переобрали на нових демократичних засадах. З 120 гласних есери отримали 24, більшовики – 22, меншовики – 14, українські партії – 6. Міським головою обрано есера В.І.Осипова, який займав цю посаду до розпуску міської Думи в травні 1918 р. Весь час існування ця Дума, в якій переважали меншовики та есери, виступала в опозиції до більшовиків.
У 1917 р. в Катеринославі активно діяли організації різних політичних партій від крайньо лівих (більшовики, анархісти та ін.) до правих (кадети та ближчі до них), серед них і національні партії: українські, єврейські, польські та інші. Монархічні та чорносотенні організації фактично припинили свою діяльність з поваленням самодержавства. Так, 13 (26) березня 1917 р. було заарештовано голову місцевого відділу “Союза русского народа” В.О.Образцова. Партійно-політичні сили, громадськість Катеринослава оперативно реагували на найважливіші події суспільно-політичного життя країни. На промислових підприємствах, в установах міста часто проводилися збори, мітинги, на яких найчастіше за ініціативи лівих партій стосовно тієї чи іншої події приймалися відповідні резолюції. Учасники демонстрації 12 березня 1917 р. на Катеринославському проспекті.Власне 1917 р. в Катеринославі був надзвичайно бурхливим та насиченим подіями. Проходили численні збори, мітинги, засідання, конференції, з’їзди, демонстрації. Так, 12 (25) березня, як і по всій Росії, в Катеринославі святкували день Свободи, свято революції. Демонстрація, в якій взяло участь 75 тисяч чоловік, розтягнулася на 5-6 кілометрів від заводських околиць до Соборної площі. Численною (в десятки тисяч учасників) була і першотравнева демонстрація. В цей день колони демонстрантів сформувавшись на Привокзальній і Брянській площах, пройшли по центру міста. Активно робітники Катеринослава відгукнулися на демонстрацію пролетарів Петрограда 18 (30) червня 1917 р. під час червневої кризи Тимчасового уряду. На знак солідарності більшовики закликали трудящих міста на демонстрацію, але меншовики та есери на засіданнях РРСД 20, 26 і 27 червня (2, 8 і 9 липня) виступали проти її проведення. Проте під тиском мас демонстрація відбулася 2 (15) липня, в якій брали участь робітники всіх великих заводів міста. Гасла на прапорах та транспарантах були переважно більшовицькі.
Наступного дня в Петрограді була розстріляна мирна демонстрація трудящих. Проти більшовиків почалися репресії. Період двовладдя закінчився, проте в Катеринославі більшовики продовжували працювати легальне, виходила їхня газета “Звезда”, перший номер якої побачив світ 4 (17) квітня 1917 р. 13-16 (26-29) липня 1917 р. більшовики провели в Катеринославі обласну конференцію Криворізько-донецького басейну. На той час міська більшовицька організація налічувала 3500 членів, у той час, як на початку березня в її складі було 334 чоловіки. Очолювали Катеринославську організацію РСДРП(б) у 1917 р. Е.Й.Квірінг, С.І.Гопнер, В.К.Аверін та ін.
Протягом 1917 р. катеринославські більшовики докладали значних зусиль для посилення свого впливу на маси, найбільше серед робітників і солдат, найрадикальніше налаштованої частини населення міста. Саме їх інтереси безпосередньо представляли існуючі майже па всіх великих промислових підприємствах фабрично-заводські комітети та в частинах місцевого гарнізону – полкові комітети. Ці організації восени 1917 р. переважно підтримували більшовиків, суттєво посилюючи їх позиції.
Значну увагу приділяли більшовики організації професійних спілок. 19 березня (1 квітня) в Катеринославі відбулися установчі збори спілки металістів, головою якої було обрано більшовика Й.Г.Жуковського (Мирона Трубного). Всього тільки протягом березня-травня 1917 р. в місті було створено 19 профспілок, і кількість їх в наступні місяці продовжувала зростати.
Про неухильне посилення впродовж 1917 р. позиції більшовиків свідчать і темпи більшовизації Катеринославської РРСД. Так, у складі Ради першого скликання більшовики мали близько 10% місць, після перевиборів у серпні вони одержали 35% мандатів, за кількістю випередивши інші партії, і тільки перевибори Ради наприкінці листопада надали більшовикам повну перевагу.
Посиленню позицій лівих радикальних партій сприяло погіршення влітку-восени 1917 р. соціально-економічного становища в Катеринославі. Скорочували своє виробництво або навіть призупинили його промислові підприємства міста, серед них і найкрупніші. Зростала кількість безробітних. Загострювалися проблеми з продовольчим забезпеченням міста, була запроваджена карткова система на продукти, яка існувала до 1920 р. Зрозуміло, що невдоволення широких мас населення, перш за все незаможних, зростало, його настрої радикалізувалися. Так, за неповними даними, тільки в липні-серпні 1917 р. в місті відбулося близько 100 страйків. Активно діяли фабзавкоми, профспілки.
Ще більше радикалізував настрої мас виступ Корнілова наприкінці серпня 1917 р., призвівши до появи надзвичайного органу влади. 27 серпня (9 вересня) на нараді виконкому РРСД та ряду інших громадських і партійних організацій було ухвалено створити Комітет порятунку революції, який діяв у вересні-жовтні. До його складу ввійшли представники: від РРСД – 4, від політичних партій – по 1, від Центрального бюро профспілок -2, від полкових комітетів і комісарів – по 1. До складу бюро Комітету, яке налічувало 5 чоловік, входив також і губернський комісар. Склад Комітету і порядок його формування, окрім іншого, додатково засвідчує про переважання в Катеринославі влітку 1917 р. сил, які представляли революційну демократію. Враховуючи вищесказане навряд чи можна вважати, що в Катеринославі з липня 1917 р. припинився стан двовладдя. Фактично він продовжувався і до початку осені 1917 р., з відчутною перевагою згуртованих навколо РРСД революційно-демократичних сил. Більш того, Рада мала реальну можливість перебрати на себе всю повноту влади, про що свідчать і події кінця жовтня 1917 р., коли стало відомо про перемогу в Петрограді збройного повстання більшовиків і проголошення II Всеросійським з’їздом Рад Радянської влади.
26 жовтня (8 листопада) на екстреній нараді виконкому РРСД за участю представників партій визнано необхідним перехід влади в місті до Особого комітету, організованого з представників РРСД, міської Думи, політичних партій та інших організацій. Проте остаточне вирішення питання про владу перенесли на розширений пленум РРСД за участю полкових і заводських комітетів, який відбувся 27 жовтня (9 листопада). Було прийняте рішення, спільно запропоноване більшовиками і українськими соціал-демократами, уповноважити виконком РРСД перебрати на себе владу в місті та губернії, а вищою владою в Україні визнати Крайовий комітет по охороні революції, утворений в Києві Центральною Радою. Проте наступного дня було оголошено про утворення губернського революційного комітету у складі представників від РРСД, соціалістичних партій і міської Думи, який тимчасово визнавався вищою владою в губернії. Склад губревкому на засіданнях 28 жовтня, 1, 6 і 22 листопада було поповнено представниками міської Управи, земських установ, профспілок, виконкому губернської Селянської спілки (40 чоловік), а також губернської Української ради (15 чоловік), утвореної ще у квітні 1917 р. Бюро губревкому склали 20 чоловік: 10 українців (4 – від Селянської спілки, 2 – від УПРС, 2 – від УСДРП, 1 – від військової ради, 1 – персонально) і 10 неукраїнців (4 – більшовики, 3 – есери, 1 – меншовик, 1 – бундівець, 1 – єврейський соціаліст). 22 листопаду (4 грудня) губревком перейменовується в Губернську (Губерніяльну) революційну раду (далі – ГРР), більшість якої заявила про визнання влади Центральної Ради. Більшовики залишають ГРР.
Власне саме восени 1917 р. помітної ваги в Катеринославі та губернії набувають українські партійно-політичні сили. Вперше українські діячі в Катеринославі гучно заявили про себе 12 (25) березня 1917 р. в день свята революції. В ці дні відновлюється Катеринославська “Просвіта”, закрита царськими властями на початку 1916 р. У березні в місті засновуються “Українське учительське товариство” і “Українське видавництво”. Саме Українське учительське товариство з Є.Вировим зініціювало до вживання нову назву нашого міста – Січеслав, яка в наступному набула поширення серед кіл національне свідомої української громадськості, але офіційно не була затвердженая-22-24 червня (3-5 червня) 1917 р. губернська Українська рада проводить Український губернський з’їзд, на якому виявилися гострі суперечності між діячами УПСР і УСДРП, в результаті чого українські соціал-демократи демонстративно покинули з’їзд. Власне єдності серед українських діячів Катеринослава навесні-влітку 1917 р. не було. Більш того, виявляла себе ворожнеча між представниками української “буржуазії” і соціалістичних партій. Перших представляла організація УПСФ (В.Біднов, А.Синявський, та ін.), других – організації УПСР (С.Бачинський, М.Федорів, П.Коробчанський та ін.) та УСДРП (Ф.Дубовий, І.Мазепа, П.Феденко, І.Романченко та ін.).
Існуюче протистояння послабляло позиції українських сил в Катеринославі. Так, на виборах до міської Думи в серпні 1917 р. всі три українські партійні організації виставили окремі списки, в результаті провівши до її складу лише 6 гласних. Повніше українські діячі були представлені в губернських та повітових земських установах. Досить успішною була робота серед солдат – українців місцевого гарнізону. Так, на першотравневій демонстрації 1917 р. катеринославський гарнізон виступив під жовто-блакитними прапорами. Проте, як зазначав пізніше Д.І.Дорошенко, реальної користі від цієї українізації війська було небагато.
Більш вагомою і результативною була робота серед селянства, в чому найбільшу активність виявили українські есери. Про зміни, що сталися, засвідчили два губернські селянські з’їзди, проведені в Катеринославі в червні і на початку вересня 1917 р. Якщо на першому з’їзді, де переважали російські есери, резолюції українських діячів ледве проходили, то на другому перевагу мали вже українські есери, і з’їзд схвалив рішення про автономію України, визнання Центральної Ради найвищим органом крайової влади, приєднання до Всеукраїнської Селянської спілки, хоча зберігаючи при цьому своїх представників у Всеросійський раді селянських депутатів. Змінилося й керівництво Катеринославської Селянської спілки, проросійськи налаштованих братів Я. і В. Строменків замінив український есер Ф.Сторубель.
Проте, незважаючи на всі зусилля, як пізніше зазначили в своїх творах Д.І.Дорошенко і І.П.Мазепа, український рух в Катеринославі та губернії, і особливо в місті, залишався недостатньо впливовим на маси. Одне з пояснень цього в етнічному складі населення Катеринослава. Так, за переписами населення 1897 і 1920 рр. в місті від загальної кількості населення відповідно складали: росіяни – 41,7% і 44,3%, євреї – 35,4% і 45%, українці – 15,8% і 4,7%.
Власне на листопад-грудень 1917 р. помірковані соціалісти та, як правило, й правіші від них згуртувалися навколо Центральної Ради, яка на той час в Україні стає по суті єдиною реальною противагою більшовикам.
Вже наприкінці листопада у Катеринославі визначилося протистояння між ГРР, яка представляла Центральну Раду та політичні сили що групувалися навколо неї, і РРСД, в якій після перевиборів 25 листопада – 1 грудня (8-14 грудня) перевагу дістали більшовики. Протягом грудня ситуація в місті загострювалася. Обидві сторони готувалися до рішучих дій.
Військові частини Центральної Ради у Катеринославі були представлені Гайдамацьким кошем (куренем), створеним восени 1917 р., та відділами (куренями) Вільного козацтва, організованих Г. і М. Горобцями. Загони Вільного козацтва перебували в Діївці, Нових Кайдаках та в Амур-Нижньодніпровську. Вони були добре озброєні, мали кулемети та більше десятка гармат. Загони гайдамаків займали Синельникове, Олександрівськ, Павлоград. Тільки в Павлограді було зосереджено до 4 тисяч гайдамаків з двома бронепоїздами.
Більшовики в місті також накопичували сили. До грудня зростання чисельності загонів Червоної гвардії, формування яких почалося ще навесні, стримувалося відсутністю достатньої кількості зброї, але наприкінці листопада на прохання катеринославських більшовиків за особистою вказівкою Голови Рад-наркому В.І.Леніна з Тули до Катеринослава було надіслано 10 тисяч гвинтівок, 10 млн. патронів, 150 револьверів і 10 кулеметів. Спроби гайдамаків перехопити зброю були відбиті робітниками Брянського заводу. З отриманням зброї чисельність загонів Червоної гвардії, яка у жовтні становила 600 чоловік, у грудні досягає 3000 червоногвардійців, з яких 400 тільки на Брянському заводі.
Більшовики почали безпосередню підготовку до збройного повстання. Військово-революційний комітет, створений ще 27 жовтня (9 листопада), очолює більшовик В.К.Аверін. 5 (18) грудня більшовики створюють Військово-революційний штаб – орган підготовки повстання, до складу якого ввійшли також і представники збільшовизованих військових частин. Наближення розв’язки було прискорене проголошенням 12 (25) грудня І Всеукраїнським з’їздом Рад у Харкові радянської влади в Україні та наступом радянських військ, які в другій половині грудня
звільнили від гайдамаків Синельникове і Павлоград. Збройне повстання в Катеринославі було заплановане більшовиками на 28 грудня 1917 р. (10 січня 1918 р.), але почалось воно раніше. Спричинив до цього бронеавтомобіль, 25 грудня (7 січня) отриманий гайдамаками з Олександрівська. Цього ж дня, вночі загін червоногвардійців викрав його, доставивши на Брянський завод.
Зрозуміло, що 26 грудня (8 січня) гайдамацьке командування пред’явило більшовикам ультиматум з вимогами повернути бронеавтомобіль і повністю роззброїтися. Зрозуміло, що більшовиками ультиматум було відкинуто. По закінченні строку ультиматуму гайдамаки почали артилерійський обстріл Брянського заводу та Чечелівки, де розташовувалися штаб повстання та його основні сили. Снаряди влучили в бараки військовополонених австро-угорської армії, які працювали на заводі. Шестеро було вбито і двадцять вісім поранено. У відповідь загуділи Брянський та інші заводи. Так 27 грудня (9 січня) в місті почалися бойові дії.
Найбільш крупні сили гайдамаків та Вільного козацтва були зосереджені в Нових Кайдаках, Амур-Нижньодніпровську та центрі міста. На кінець дня 27 грудня (9 січня) їхній опір в Нових Кайдаках було придушено. В Амур-Нижньодніпровську і на станції Ігрень бої набули затяжного характеру. В ніч на 28 грудня (10 січня) загони петроградських і московських червоногвардійців з боєм зайняли станцію Ігрень, але вже вранці гайдамаки відбили станцію і розібрали залізничну колію. Проте до кінця цього ж дня з боями червоногвардійці за підтримки бронепоїзда вдруге вибили гайдамаків зі станції, відкриваючи собі шлях до Катеринослава.
Найзапекліший бій розгорнувся в центрі міста, де гайдамаки мали абсолютну перевагу, зосереджуючись у міському поштамті. Колишній будинок губернатора117, в якому містилася РРСД, захищав невеликий загін червоногвардійців у декілька десятків чоловік. Вночі 27 та вранці 28 грудня (9-10 січня) було відбито п’ять атак гайдамаків. Остання була найзапеклішою, почавшись після десятої ранку, тривала майже дві години.
У цей час міська Дума, меншовики та есери намагалися примирити ворогуючі сторони. Проте на середину дня 28 грудня (10 січня) ситуація в місті різко змінилася на користь більшовиків. На станцію Катеринослав пробився бронепоїзд з радянськими військами, які вели наступ від Синельникового. Цього ж дня, пізно ввечері, гайдамаки, оточені на міському поштамті, припинили опір. 29 грудня 1917 р. (11 січня 1918 р.) в Катеринославі встановлено радянську владу.
У числі найперших завдань переможців було зміцнення органів радянської влади в місті та губернії. 4 (17) січня 1918 р. за участі надзвичайного комісара Раднаркому Г.К.Орджонікідзе відбувся розширений пленум Катеринославської РРСД, головою якої був Е.Й.Квірінг. У декларації пленуму вищою владою краю було визначено виконавчий комітет Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Згідно з постановами губкому РРСД від 10 і 11 (23 і 24) січня 1918 р. Губернська революційна рада розпускалась, а вся влада в губернії тимчасово, до поповнення його складу представниками від Ради селянських депутатів, переходила до губкому РРСД. За його ж постановою від 20 січня (1 лютого) 1918 р. скасовувалися губернський комісар, губернське присутствіе і губернське правління, а всі їхні права та обов’язки переходили до губкому РРСД, головою якого на той час був А.П.Татько. Керівництво найважливішими ділянками покладалося на призначених комісарів: М.І.Хавського – комісара громадської безпеки, Й.О.Петрова – його помічника, потім комісара праці, М.І.Арсенічева – комісара військових справ, С.Н.Власенка – комісара залізниці, Г.Н.Баглея – комісара вокзалу. Велику роботу проводив Військово-революційний комітет, очолюваний В.К.Аверіним.
Нові органи влади розбудовувалися активно. Рішенням президії Катеринославської РРСД 11 (24) січня 1918 р. в місті була створена радянська міліція на чолі з М.І.Хавським. 17 лютого, звільнили весь суддівський персонал Катеринославського окружного суду, його раду присяжних повірених і членів прокурорського нагляду. Почалася організація радянського суду. 25 лютого губком Катеринославської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів ухвалив постанову про встановлення нормального функціонування шкіл, лікарень, телеграфної мережі, поштових станцій та інших установ. Було створено міський комітет народної освіти. Розглядалося питання про заснування у місті університету.
У вирішенні господарських питань велику роль відігравали фабзавкоми і профспілки. Про завдання профспілок у відновленні народного господарства говорилося 14 лютого 1918 р. на загальноміській раді профспілок металістів Катеринослава. 24 лютого на міській конференції фабзавкомів було створено їх центральну раду. 16 березня Президія ради народного господарства Катеринославського району ухвалила рішення про організацію народного контролю над виробництвом. Запроваджувався восьмигодинний робочий день. Починалася націоналізація великих підприємств. 29 березня було націоналізовано Брянський завод.
Проте організацію нових органів влади та перетворення в соціально-економічній сфері більшовикам в Катеринославі доводилося проводити в складній суспільно-політичній ситуації, бо мали проти себе сильну опозицію, перш за все з боку поміркованих російських, українських та єврейських соціалістичних партій.
Найбільш гострими виявилися суперечки, які торкалися питання про владу, а саме про ставлення до Всеросійських Установчих Зборів та Центральної Ради.
За наслідками голосування до Всеросійських Установчих Зборів по Катеринославу голоси розподілилися таким чином118:Гарнізон
Місто
МістоКатеринослав
Партії і
партійні списки
%
Кількість голосів
%
Кількість голосів19,5
1756
26,4
20849
РСДРП(б)3.3
302
11.7
9244
Кадети15,7
1415
8.4
6627
Російські есери3,2
286
5,8
4601
Меншовики42,5
3826
21,4
16943
Нац. Соціалістичні партії8,5
769
19,1
15074
Нац. Буржуазні партії7,3
653
7,3
5753
Інші100
9007
100
79091
Всього голосівУ цілому ж по Україні більшовики на цих виборах отримали близько 10% голосів, а українські партії – 75%. Тому зрозуміло вороже ставлення більшовиків до цієї установи, за допомоги якої противники більшовиків сподівалися усунути їх від влади. Тому опозиційні більшовикам в Катеринославі сили однозначно відреагували на розпуск Установчих зборів 5 (18) січня 1918 р. Резолюції на їх підтримку і захист ухвалили міська Дума Катеринослава на урочистому засіданні 9 (12) січня. Катеринославські губернські земські збори на засіданні 10 (23) січня, козаки Сердюцького полку ім. отамана Орлика на загальних зборах 15 (28) січня. 13-15 (26-28 ) січня 1918 р. Другий губернський з’їзд селянських депутатів в Катеринославі прийняв резолюції на підтримку Центральної Ради, проти Раднаркому Росії. Проте більшовики скликали власний губернський з’їзд селянських депутатів, який, розпочавши роботу 28 січня (9 лютого) 1918 р., затаврував Центральну Раду, вітав Раднарком Росії і заявив, що на Катеринославщині губернська влада організується шляхом злиття обраного на даному з’їзді виконкому губернської Ради селянських депутатів на рівних началах з виконкомом губернської Ради робітничих і солдатських депутатів. Так було утворено Катеринославський губернський комітет Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.
Міцному закріпленню радянської влади в Катеринославі та губернії завадили і зовнішні чинники, а саме успішний наступ німецьких та австро-угорських військ, який розпочався 9 лютого 1918 р. Виступаючи союзниками Центральної Ради, ці війська на початку березня зайняли Київ. 9 березня до Катеринослава переїхав Народний Секретаріат і ЦВК Рад України. 17-19 березня в місті у Зимовому театрі відбувся II Всеукраїнський з’їзд Рад, з 964 делегатів якого комуністів та їх симпатиків було 428. З’їзд більшістю голосів прийняв більшовицькі резолюції, закликаючи до мобілізації сил на захист завоювань революції.
23 березня був організований надзвичайний штаб з оборони Катеринослава, очолений В.К.Аверіним. Для зміцнення правопорядку в місті 30 березня були роззброєні анархісти, які розташувалися в готелі “Пальміра”, перетворивши його на свій штаб. У місті почалася евакуація цінностей банку, кольорових металів та ін.
Евакуювались більше третини робітників Брянського заводу. З робітників міста та революційних солдатів старої армії формувалися військові частини: 1-й Катеринославський радянський полк, 1-й Катеринославський батальйон Дністровського полку, партизанський загін М.М.Майорова, Латиський загін, 1-й Робітничо-селянський дивізіон, Маріупольський зведений загін, сербський загін на чолі з Сердичем та Дмитрієвичем та ін.
Проте стримати наступ німецьких та австро-угорських військ не вдалося. 4 квітня 1918 р. вони зайняли Катеринослав. Наступного дня на Привокзальній площі було розстріляно 500 захоплених у полон червоногвардійців. Репресії проти робітників продовжувалися і в наступні дні.
Окрім командування іноземних військ, влада в Катеринославі та губернії у квітні 1918 р. належала Губернській революційній раді та отаману Вільного козацтва Горобцю. Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. вищу владу в місті та губернії очолили спочатку тимчасово виконуючі обов’язки катеринославського губернського старости губернські коменданти підполковник Волошин, потім полковник Осипенко, а з 25 травня призначений губернським старостою генерал-майор М.І.Черніков. Ще 18 травня полковник Осипенко оголосив, відповідно до грамоти гетьмана, про повернення націоналізованих підприємств їх колишнім власникам. На початку червня в місті відбувся з’їзд земельних власників Катеринославської губернії, який представляв сили, що становили головну соціальну опору гетьманського режиму. В травні була розпущена демократична міська Дума, обрана в серпні 1917 р., замість неї відновили цензову Думу, скликання 1914 р. Очолював її І.Я.Езау.
Влітку 1918 р. в Катеринославі діяла і Рада робітничих депутатів, вибори до якої проводилися в травні. З обраних 246 депутатів меншовиків було 50, більшовиків – 45, українських соціал-демократів – 32, есерів – 28, бундівців – 23, єврейських соціалістів -16, українських есерів – 5, від партії “Поалей Ціон” -4, польських соціалістів – 1, безпартійних – 30. Керівництво в, цій Раді належало переважно меншовикам. Діяла вона в складних умовах. За повідомленням газети “Правда” від 21 червня 1918 р., Катеринославська Рада не мала відділів, комісій, пленарні засідання не дозволялися. На початку червня Рада займала приміщення в готелі “Пальміра”, але звідти її виселили. У відповідь на звернення Ради з проханням надати їй нове приміщення цензова міська управа відмовила, заявивши, що Рада – “організація незначна і цілі її також незначні”. Протягом літа Рада робітничих депутатів і рада профспілок міста не раз зверталися до губернського старости з протестом проти репресивних заходів влади проти робітників.
Загальна ситуація в місті в цей час була неоднозначною. За свідченням одного з сучасників, влітку – на початку осені 1918 р.:
“После советской голодовки поражала баснословная дешевизна цен на съестные припасы и громадное изобилие их на рынках. Екатеринослав был завален белыми булками, молочними продуктами, колбасами, фруктами и считался в продовольственном отношении самым благодатным городом Украины”119. Незважаючи на порівняно низькі ціни, далеко не кожен міг придбати ці продукти. Крім того, вже в травні почала згортатися робота промислових підприємств. Стрімко зростала кількість безробітних, на травень налічуючи до 50 тисяч чоловік. Так, на Брянському заводі з 15175 робітників залишилося близько 3 тисяч. Тоді ж, в травні, починаються страйки робітників. 1 травня в місті відбулася масова демонстрація. Потужним виступом робітників став всеукраїнський страйк залізничників, до якого з 19 липня 1918 р. приєдналися робітники Катеринославського залізничного вузла. Страйк тривав декілька тижнів. Більшість місцевих профспілок заявила про солідарність зі страйкуючими, надавши їм допомогу. Командування австро-угорських військ, які займали місто, намагалося силою примусити робітників до роботи. В першій половині серпня 1918 р. частину страйкарів-залізничників було заарештовано і вислано з міста.
lang=UK style=’font-family:”Times New Roman”;color:blue’>118. Див.: Игренев Г. Екатеринославские воспоминания (август 1918 г. – июнь 1919 г.) // Архив русской революции: В 22 т. -М., 1991. – Т. 3-4. – С. 234.
За таких умов в Катеринославі активно діяло більшовицьке підпілля, яке очолювали І.О.Амосов, Г.С.Биченко, Н.Й.Варлен, А.М.Колтун та інші. Вже 6 квітня 1918 р. вийшов перший номер підпільної більшовицької газети “Молот”.
Видатною подією в культурному житті міста стало відкриття влітку-восени 1918 р. Катеринославського університету. Його статут офіційно було затверджено 20 серпня 1918 р., а вже 4 вересня відбулися перші вибори керівництва університету. Ректором обрали професора В.П. Карпова, до того, у перші місяці обов’язки ректора виконував професор М.І. Лебедєв. Засновано університет було як приватний навчальний заклад з російською мовою навчання. З листопада 1918 р. в Потьомкінському палаці відбувся перший університетський бал за участю кінозірки Віри Холодної. Проте призначене на 14 грудня 1918 р. урочисте святкування відкриття університету не відбулося через причини, які будуть названі далі.
В умовах глибокої політичної кризи, в якій опинився гетьманський уряд восени 1918 р., ситуація в місті різко загострюється. У зв’язку з революцією в Німеччині увечері 8 листопада 1918 р. в Катеринославі відбулися багатолюдні збори всіх соціалістичних партій і робітничих організацій міста. Більшість присутніх, за винятком більшовиків, вважали, що необхідно прагнути до відновлення державної єдності Росії на основі самовизначення та скликання Установчих зборів. На цих зборах було обрано тимчасовий робітничий комітет120 із завданням відновити законну владу на Катеринославщині – міське самоврядування і земську управу і працювати для Установчих зборів. 10 листопада ТРК закликав робітників міста до дводенного політичного страйку. 12 листопада застрайкували робітники всіх великих заводів міста. Припинили роботу майже всі заводи. Зупинилися електростанція, водопровід, трамвай. Страйк став загальним. Гетьманська влада в Катеринославі фактично припинила існування. Фактична влада в місті перейшла до блоку партій революційної демократії (меншовики, бундівці, есери та ін.), представленого ТРК. Названі партії почали створювати власні збройні сили, бойові дружини: студентську, бундівську, есерівську, меншовицьку, серпівську121. 18 листопада війська С.Петлюри зайняли катеринославський міський вокзал, роззброївши там гетьманську варту.19 листопада більшовицький губревком видав відозву, в якій оголосив робітничі райони міста під своєю владою і закликав робітників до організації Ради робітничих депутатів122. 8 грудня організаційна комісія по скликанню Катеринославської РРД запропонувала ТРК розпустити себе. Так робітничий комітет було ліквідовано, а 14-16 грудня проведені вибори до РРД. До Ради було обрано 101 делегата. Головою Ради на першому її засіданні 21 грудня затвердили Г.С.Биченка. Проте це засідання силою було припинене петлюрівцями. Наступного дня більшовики закликали робітників Катеринослава до політичного страйку. 23 грудня зранку застрайкував Брянський завод, залізничні майстерні і депо, а далі майже всі заводи, за незначним винятком. Страйкували електростанція, водопровід, хлібопекарні. Життя в місті майже завмерло. Штаб республіканських військ (петлюрівці) опинився в складній ситуації, але помірковані соціалістичні партії фактично підтримали його, виступивши проти більшовиків, при цьому, правда, заявивши, що вони проти розпуску Ради робітничих депутатів. Штаб республіканських військ теж заявив, що він не збирається розпускати Раду, а навпаки, готовий її всіляко підтримувати, проте він рішуче буде боротися зі спробами будь-кого захопити владу в місті та губернії. 24 грудня, отримавши від Штабу республіканських військ необхідні гарантії, президія Ради та губком КП(б)У ухвалили припинити страйк.
Проте питання про владу в місті та губернії постало досить гостро. З грудня на спільному засіданні Катеринославської міської Думи та губернської земської управи демократичного складу виконуючим обов’язки губернського комісара було обрано А.Г.Ященка. Було також заявлено про відновлення в губернії всіх демократичних міських і земських самоврядувань і волосних земств. Всі повітові старости звільнялися з посад. Обов’язки повітових комісарів покладалися на голів демократичних повітових земських управ. В. о. губернського комісара А.Г.Ященко почав діяти рішуче. В найближчі дні він видає розпорядження із забороною продажу більшовицької газети “Звезда”. Більш того, 5 грудня у в.о. губернського комісара відбулася нарада представників усіх партій, які мали в місті збройні загони, тут погоджено боротися з більшовиками.
12 грудня 1918 р. губернським комісаром було призначено Д.Кондратенка, якому в.о. губернського комісара А.Г.Ященко склав свої повноваження.
На той час у Катеринославі склалася досить своєрідна обстановка. Під контролем РРД перебували робітничі райони – Чечелівка, Кайдаки, Амур-Нижньодніпровськ, станція Горяїнове. Центральну частину міста контролювали: від вокзалу до вул.Садової123 – петлюрівці; від Садової до Управської124 – окупаційні війська, при яких владу здійснювала міська Дума; в нагірній частині – 8 армійський корпус, по суті, білогвардійський. Міська ж Дума намагалася балансувати між петлюрівцями і 8 корпусом, виступаючи проти РРД.
Зрозуміло, що таке становище довго тривати не могло. Ініціативу виявили петлюрівці. 5 грудня вони поставили німцям і 8 корпусу ультиматум – віддати зброю. Німці заявили, що вони не допустять до кровопролиття, але петлюрівці по завершенні строку ультиматуму почали артилерійський обстріл Феодосійських казарм, де перебував 8 корпус. В ніч з 10 на 11 грудня офіцери 8 корпусу у складі 137 кінних і 130 піших чоловік при 6 гарматах, 45 кулеметах залишили місто.
Петлюрівці відчули себе впевненіше. 12 грудня комендант м.Катеринослава М.Савченко сповістив, що місто перебуває в стані облоги, після 8 години вечора будь-який рух на вулицях заборонявся. 13 грудня у військовому стані оголосив губернію отаман українських республіканських військ на Катеринославщині А.Гулий.
19 грудня петлюрівці поставили ультиматум німцям із вимогою віддати зброю. Німці відмовилися. Із завершенням ультиматуму петлюрівці почали наступ. Німецькі війська чинили опір. Бій у місті з використанням гармат і кулеметів тривав години чотири. Німці змушені були поступитися, їх пропустили до Німеччини. Більшовики під час цих подій дотримувалися нейтралітету, накопичуючи сили.
Для зміцнення своїх позицій Штаб республіканських військ на 23 грудня з представників “Просвіт”, селянських спілок, кооперативів скликав селянський з’їзд, більшість якого підтримала петлюрівців проти більшовиків. На з’їзді була схвалена резолюція, яку відстоював отаман всіх республіканських військ на Катеринославщині М.Горобець.
У цей же день загін петлюрівців розгромив більшовицький комітет на Чечелівці, а 25 грудня петлюрівці почали відкритий наступ на більшовиків на Фабриці і станції Горяїнове. Більшовицькі загони змушені були відступити до Нижньодніпровська, де 26 грудня на загальних міських зборах комуністичного партактиву вирішено негайно перейти в наступ у союзі з загонами Н.І.Махна. Контрнаступ розпочався вранці 27 грудня. Його успішному розгортанню в значній мірі сприяв перехід на бік більшовиків отамана Г.Мартиненка з петлюрівською артилерією.
За чотири дні боїв місто було зайняте більшовиками і махновцями. 28 грудня Губернський військово-революційний комітет125 у наказі №1 повідомив, що “влада Рад в місті Катеринославі і губернії відновлюється повною мірою”. За наказом №2 ГВРК тимчасово були призначені: Головнокомандуючим радянської революційної робітничо-селянської армії Катеринославського району – Н.І.Махно, військовим комісаром – Г.Мартиненко, комендантом Катеринослава – М.І.Хавський. Також були призначені комісари Катерининської залізниці, пошти і телеграфу, фінансів, продовольства, праці та ін. Під час перебування у місті махновці, які мали чисельну перевагу, про себе не забували. Проте закріпитися в місті більшовикам і махновцям не вдалося. Раптовим нападом республіканські війська отамана Самокиша, які вели наступ з боку Полтави, вибили з міста радянські і махновські загони.
Влада Директорії в Катеринославі була відновлена ще майже на місяць. У січні 1919 р. соціально-економічне становище в місті різко погіршується. Власники майже всіх великих заводів масово звільняли робітників і призупиняли виробництво. В місті виникли проблеми з постачанням хліба. Більшовики в цей час діяли в підпіллі.
24-27 січня 1919 р. радянські війська під командуванням П.Ю.Дибенка повели успішний наступ на Катеринослав, долаючи впертий опір петлюрівців. 27 січня місто звільнили. В Катеринославі знову була встановлена Радянська влада.
Усю владу в місті і губернії перебрала на себе Катеринославська Рада робітничих депутатів, яка до того працювала в підпіллі. 27 січня 1919 р. відбулося перше її пленарне засідання. До виконкому Ради обрали І.К.Амосова, Г.С.Биченка, П.О.Воронцова, А.К.Войцеховича та ін. У виконкомі Ради також було шість лівих есерів. Більшість же в Раді та її виконкомі належала комуністам. Головою Ради обрали М.І.Хавського. 28 січня виконкомом Ради були створені відділи освіти, праці, охорони здоров’я та ін. Було вирішено організувати дружини для охорони міста. Комендантом міста призначили Сергєєва, а начальником гарнізону і охорони міста – Язикова. Наприкінці січня 1919 р. за наказом П.Ю.Дибенка в Катеринославі почалося формування 1-го Радянського червоноармійського полку. Бюро друку України не пізніше 1 лютого 1919 р. повідомляло про становище в Катеринославі: “Працює Рада, в складі якої 115 комуністів, 5 представників інших партій. Дума, управа розпущені, функціонують відділи виконкому. Заводи ще стоять. Відбулися тисячні мітинги…”
У перших числах лютого 1919 р. на багатьох заводах і в профспілках Катеринослава проводилися вибори і перевибори до Ради, які в більшості давали перемогу комуністам. 10 лютого на засіданні виконкому Катеринославської Ради робітничих і червоноармійських депутатів були проведені перевибори президії виконкому, головою якої вибрали В.К.Аверіна. З 26 лютого по 2 березня в Катеринославі проходив губернський з’їзд Рад, який прийняв рішення про негайне переформування повстанських загонів у регулярні полки Червоної армії, а також, окрім іншого, запроваджував продовольчу диктатуру. Останнє було актуальним, особливо в умовах поглиблення економічної розрухи і реальної загрози голоду. Так, вже на початку квітня 1919 р. в Катеринославі, Амур-Нижньодніпровську склалося катастрофічне становище з постачанням хліба, до чого спричинювала також і неналагодженість транспорту. Тому вживалося рішучих заходів для налагодження торгівлі і постачання трудящим міста продовольства. На село відправлялися продзагони з робітників.
Проводилася робота і по відродженню промисловості міста. Вже в перших числах лютого працював губернський раднаргосп, який почав проводити облік підприємств і виявляти кошти для їх відбудови.
Активно працювала місцева комсомольська організація, створена на початку 1919 р. на базі соціалістичної спілки робітничої молоді.
Проте вся робота в місті та губернії проводилася під керівництвом місцевої організації КП(б)У, головою губкому якої з січня по липень 1919 р. був Я.А.Яковлев (Епштейн). Напрями роботи організацій КП(б)У міста та губернії були визначені губернською партійною конференцією, яка відбулася в Катеринославі 16-18 квітня 1919 р.
Працювала в місті і губернська надзвичайна комісія, очолив яку В.А.Валявко. Репресивні заходи проти противників радянського режиму в Катеринославі набули масового характеру. За свідченням одного з учасників: “Пошли бесконечные аресты и расстрелы без суда. Хватали направо и налево всех, кто попадал под руки, не только былых приверженцев гетьмана, но даже и петлюровцев. Многих расстреливали тут же в чрезвычайке, после первого же допроса, часто по недоразумению…”126.
Проте наприкінці весни – влітку 1919 р. становище більшовиків в Україні різко погіршується, до чого в першу чергу спричинили масові селянські антибільшовицькі повстання, найбільшим з яких став виступ отамана Григор’єва. Створені Катеринославським губкомом партії та губвиконкомом комуністичні загони, загони надзвичайної комісії і міліції разом з 56-м та Інтернаціональним полками намагалися на станціях Сухачівка, Діївка стримати загони григор’ївців, але змушені були відступати в Нижньодніпровськ. 11 травня 1919 р. григор’ївці разом з загоном отамана Максюти, що приєднався до них, увірвалися до Катеринослава, захопивши район Чечелівки, Пушкінського проспекту і приналежної до вокзалу території разом з залізничним мостом. На бік григор’ївців перейшов розташований у місті “Чорноморський” полк. Захопивши значну частину міста григор’ївці в перший же день розстріляли і замучили майже 200 чоловік, серед яких близько 100 поранених червоноармійців біля Олександрівської лікарні.
На цей час радянські війська вже підходили до Катеринослава. Керував ліквідацією повстання Григор’єва командуючий Харківським військовим округом К.Є.Ворошилов. Загони радянських військ Катеринославського напряму очолив О.Я.Пархоменко, який 12 травня на чолі загону в 600 слухачів військових курсів рушив до Катеринослава, в ніч на 13 травня прибувши до Нижньодніпровська. Штурмом у григор’ївців був відбитий міст через Дніпро, по якому перейшли радянські війська. Під час розвідки на Катерининському проспекті О.Я.Пархоменко в притул перестріляв отамана Максюту з його штабом. 13-14 травня в місті тривали бої. На ранок 15 травня григор’ївці були відкинуті від міста на 20 кілометрів у бік П’ятихаток. На кінець травня з загонами Григор’єва на Катеринославщині було покінчено.
Проте на цей час для радянської влади в Катеринославі виникла нова, більш серйозна небезпека. З Донбасу успішно розгортався наступ денікінських військ. 9 червня 1919 р. на надзвичайному засіданні пленуму Ради, ради профспілок, ради заводських комітетів і залізничних організацій було ухвалено рішення про мобілізацію робітників до Червоної армії. Наступного дня пленум Катеринославської Ради робітничих і червоноармійських депутатів за участю правлінь профспілок і фабзавкомів постановив перетворити Катеринослав в укріплений район. На чолі укріпленого Катеринославського району була поставлена військово-революційна рада у складі коменданта і двох членів за призначенням Катеринославської Ради. Реввійськрада Катеринославського укріпленого району, головою якої став голова Катеринославського губвиконкому В.К.Аверін, а комендантом Рафаїлов, зосередивши всю військову і адміністративну владу, розгорнула широку роботу по організації оборони міста. Всю міську партійну і комсомольську організацію переведено у військовий стан. Для захисту міста було мобілізовано 8 тисяч чоловік, переважно робітників. Наступ денікінських військ у районі Катеринослава стримували частини 14-ої армії під командуванням К.Є.Ворошилова і члена військової ради В.І.Межлаука (штаб армії перебував у Катеринославі) та Дніпровська військова флотилія.
Незважаючи на впертий опір частин Червоної армії, денікінські війська генерала Шкуро 28 червня 1919 р. оволоділи містом. Заможні верстви міського населення разом з духовенством на Соборній площі зустрічали білогвардійців з колокольним дзвоном, відправивши на їх честь молебень. В “англійському” клубі було влаштовано банкет, на якому прихід денікінців вітали і меншовики. В місті відновлено міське і земське самоврядування, працював з’їзд мирових суддів.
Захопивши Катеринослав, денікінці, особливо козаки, почали масові розстріли, грабунки і насильства над жителями. Тільки в перші чотири дні свого перебування в місті білогвардійці розстріляли до 3 тисяч чоловік. 29 червня в наказах нової влади оголошувалося про відновлення права на власність, про відновлення Спілки поміщиків Катеринославської губернії, Товариства заводчиків і фабрикантів. У цей же день вся торгова частина міста, Озерний базар, кращі магазини були пограбовані. Грабунки набували хронічного характеру, об’єктами їх ставали вже і приватні квартири. До всього іншого додалося ще масове пияцтво. Козаки виявили два величезні склади вина Мізка і Шлапакових і скористалися їхніми запасами. Місцеві білогвардійські власті на чолі з губернатором С.С.Щетиніним виявилися неспроможними припинити ці безчинства, а генерали Шкуро й Ірманов і не бажали цього. До міста припинялося постачання продовольства.
У такій ситуації увечері 14 липня 1919 р. раптовим ударом частини Кримської дивізії за підтримки кораблів Дніпровської військової флотилії захопили Катеринослав. Проте діставши підкріплення і маючи перевагу в силах, особливо в кінноті, білогвардійці скоро витіснили радянські війська з міста.
Зайнявши Катеринослав вдруге, денікінці відновили політику репресій. Для цього були підстави. В місті активно діяло більшовицьке підпілля. Працювала і денікінська контррозвідка. До того ж соціальна база білогвардійського режиму була досить вузькою. Для їх посилення здійснювалися різні організаційні заходи. У відновленій міській Думі значний відсоток належав кадетам і поміркованим соціалістам. Так, у складі міської управи було 4 кадети, 3 есери, 2 безпартійні. З’їзд членів спілки земельних власників Катеринославщини, який проходив 15-16 серпня 1919 р. в Катеринославі, висловив підтримку новій владі, так само, як і з’їзд представників земств, який у ці ж дні теж працював у місті.
Проте становище денікінців у Катеринославі було непевним. У місті продовжувалися грабунки і насильства. Вже в серпні виявилася гостра продовольча криза. Підвезення продовольства припинилося, ціни на продукти почали стрімко зростати. Останнє було викликане й тим, що у відповідь на політику білогвардійців щодо селян, на Катеринославщині розгортається масовий повстанський рух, придушити який денікінці виявилися неспроможні.
Саме за цих умов свого апогею досягнув махновський рух на Катеринославщині. Двічі із 28 жовтня по 6 листопада і з 9 листопада по 8 грудня 1919 р. Катеринослав захоплювали війська Н.І.Махна. Оволодівши містом вдруге, махновці підірвали міст, відділившись від білогвардійців Дніпром, який по суті перетворився на смугу фронту. Обидві сторони час від часу починали кулеметну та артилерійську дуель, від якої більше страждало цивільне населення, яке відчувало на собі також грабунки і репресії з боку махновців. У перші ж дні, випустивши в’язнів, махновці спалили арештантські роти. Ситуація в місті, яке на всі ці тижні опинилося фактично в ізоляції, залишалася нестабільною.
8 грудня 1919 р. білогвардійські війська генерала Слащова, відступаючи до Криму, підійшли до Катеринослава і коротким ударом вибили з нього махновців. У місті знову відновилися грабунки.
З наближенням до міста Червоної армії губпартком і створений ним губернський військово-революційний комітет, вийшовши з підпілля, почали повстання. Організовані ними бойові дружини робітників 29 грудня, здолавши опір залишків денікінських військ, зайняли вокзал. 30 грудня 1919 р. до Катеринослава вступили частини Червоної армії.
> Парад частин Червоної армії на пр.К.Маркса біля будинку губернатора.
1920 р.Радянська влада в Катеринославі відновлювалася в більш складних умовах, ніж в попередні рази. Промисловість міста, його економіку в значній мірі розвалено. Восени 1920 р. відновили роботу деякі цехи семи найбільших заводів міста, в яких ремонтувалася зброя та інше спорядження, необхідне для фронту. Робітники мостового цеху Брянського заводу виготовляли конструкції, необхідні для відбудови моста через Дніпро, зруйнованого махновцями. Спеціальні бригади робітників на Брянському заводі робили різні речі домашнього вжитку (відра, підкови та ін.), які потім обмінювали на селі на продовольство і розподіляли серед працюючих робітників.
Постачання міста продовольством перетворювалося на серйозну проблему, що в умовах розрухи та продовольчої диктатури, яка заважала вільному розвитку продуктивних сил села, ставало неминучим.
Міське життя налагоджувалося важко. Проте значних зусиль докладено для швидкої відбудови водопроводу, електростанції, трамвая, лікарень, шкіл, житлових приміщень. Від завалів розчищалися території заводів, ділянки залізниці. Значну роль у відбудові міста відіграли комуністичні суботники, перший в Катеринославі проведено 7 лютого 1920 р., під час якого сотні робітників розчищали завали та відбудовували залізничний міст через Дніпро, відновлений 5 травня 1920 р. Нова форма праці набула поширення. Тільки працівники Катерининської залізниці з лютого по грудень 1920 р. провели 215 суботників. Хоч і важко, але життя міста потроху налагоджувалося.
Знову формувалися радянські органи влади та управління в Катеринославі і губернії. Наприкінці квітня 1920 р. організувалася постійна президія Катеринославського губвиконкому у складі 7 чоловік, головою її обрали С.К.Мініна, який з кінця 1919 р. очолював Катеринославський губревком, але влітку він вибуває до Реввійськради Першої Кінної армії. 4-5 червня 1920 р. на другому пленарному засіданні губвиконкому затверджується новий склад його президії, головою обирається Е.Й.Квірінг. Саме наприкінці квітня губвиконком Катеринославської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів перебрав владу від Катеринославського губернського революційного комітету, який здійснював владу в місті та губернії з 29 грудня 1919 р. 21-25 квітня 1920 р. в Катеринославі проходив губернський з’їзд Рад. На початку цього ж місяця відбувся перший губернський з’їзд комсомолу, делегати якого представляли 800 комсомольців. Проте, як і до того, відбудова міста, його господарства, організація влади та ін. проходило під керівництвом місцевої організації КП(б)У, під контролем якої перебували всі сфери міського життя. Секретарем губкому КП(б)У в 1920 р. був О.О.Кисельов.
Для зміцнення своїх позицій нова влада широко використовувала терор і репресії. Ще в січні 1920 р. було утворено Катеринославську губернську надзвичайну комісію, яку з 18 жовтня 1920 р. очолив О.М.Трепалов. Катеринославська ГНК розмістилася на вулиці Новодворянській127, зайнявши її будинки. Арешти, які розпочалися, набували масового характеру, проводилися систематично. Звітні документи КГНК повідомляють, що з 1 жовтня 1920 р. по 1 листопада 1921 р. було затримано 5166 осіб, з яких 2349 звільнили, 452 розстріляли. Відновлення зруйнованого в роки громадянської війни залізничного мосту через Дніпро.
Весна 1920 р.На становлення і закріплення Радянської влади в Катеринославі у 1920 р. відчутно впливали зовнішні чинники, і особливо наступ військ Врангеля з Криму влітку-восени 1920 р. 20 вересня, коли білогвардійці дійшли до Синельникового, почалася термінова евакуація міста. За надзвичайно короткий час удалося евакуювати біля 10 тисяч поранених, до 500-700 сімей комуністів, 19 ешелонів цінного вантажу, військового майна та ін. Радянські установи в місті були приведені до стану максимальної готовності до евакуації. Для проведення цих заходів були організовані губревком та надзвичайна евакуаційна трійка. Такий стан тривав декілька днів, поки не визначилася ситуація на фронті і не минула пряма небезпека захоплення Катеринослава врангелівцями.
Тоді ж, восени 1920 р., чимало зроблено для мобілізації всіх сил на розгром Врангеля. В листопаді в місті проводився “тиждень допомоги фронту”, під час якого жителі передали Червоній армії значну кількість одягу, взуття та інших речей. Масові мобілізації в Катеринославі дали фронту 1240 комуністів та сотні комсомольців. На Брянському заводі була розташована автобаза Південного фронту.
Після розгрому Врангеля наприкінці 1920 р. на Катеринославщині була розквартирована Перша Кінна армія, штаб якої розмістився в Катеринославі. В грудні 1920 р. в приміщенні комерційного училища було проведено перший армійський з’їзд. Тоді ж, в грудні 1920 р., виступаючи на пленумі Катеринославської міської Ради в приміщенні Зимового театру К.Є.Ворошилов відзначив, що “…можливо, по всій Україні немає більш зруйнованого міста, ніж Катеринослав. Нам треба в найкоротший строк привести його в належний вигляд… Ми можемо і повинні перемогти розруху і злигодні”.
Це дійсно потрібно було зробити, але робилося це вже в наступний період історії міста.ЛІТЕРАТУРА:
1. Октябрь в Екатеринославе: Сб. документов и материалов. Днепропетровск, 1957.
2. Гражданская война на Екатеринославщине (февраль 1918 -1920 гг.): Документи й материалы. – Днепропетровск, 1968.
3. Днепропетровску 200 лет. 1776 – 1976: Сб. документов и материалов. – К., 1976.
4. Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии с 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921 г. – Дніпропетровськ, 1994.
5. Н. Махно и махновское движение. Из истории повстанческого двилсения в Екатеринославской губернии: Сб. документов и материалов. – Днепропетровск, 1993.
6. Борці за Жовтень розповідають. Спогади учасників боротьби за владу Рад на Катеринославщині. – Дніпропетровськ, 1958.
7. Железнодорожники Екатерининской в борьбе за вдасть Советов. Воспоминания, биографии, документи. – Днепропетровск, 1958.
8. Арбатов З.Ю. Екатеринослав 1917-1922 гг. //Литература русского зарубежья: Антология. – М., 1990. – Т. 1, кн. 2. – С. 88-127.
9. Игренев Г. Екатеринославские воспоминания (август 1918 г. -июнь 1919 г.) // Архив русской революции. В 22 т. – М., 1991. – Т. 3-4.
10. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. (Днепропетровская область).-К., 1977.
11. Борщевський В. Робітники Катеринослава в дні Жовтня. -Дніпропетровськ, 1961.
12. Днепропетровску 200. Историко-публицистический очерк. -Днепропетровск, 1976.
13. Шатров М. С вершини полувека. Книга о послеоктябрьском Днепропетровске. – Днепропетровск, 1968.
14. Очерки истории Днепропетровской областной партийной организации. – Днепропетровск, 1979.
15. Очерки истории Днепропетровской областной комсомольской организации. – К., 1987.
- Вибачте , ви повинні увійти в систему , щоб відповісти в темі .